Село Мечникове Дворічанського району має всі передумови для успішного розвитку сільського зеленого туризму на основі історичної та природної спадщини. Але нажаль, люди в селі дуже пасивні, зневірені. Людей пригнічує безробіття, проблеми транспортного сполучення, обмеженість отримання інформації, побутові проблеми, одноманітність. Вони не вірять в те, що можна бути успішними завдяки власним силам.

З липня 2011 року громадська організація «Фонд сільських громад Дворічанщини» реалізує проект «Розвиток сільського зеленого туризму у селі Мечникове Дворічанського району Харківської області» за підтримки Фонду Генрі Ноуена, розпорядником якого в Україні є Інститут лідерства та управління Українського Католицького Університету.

 

В рамках проекту десять представників громади Дворічанщини побували в селі Костилівка Рахівського району Закарпатської області.

Навіть, після тривалої підготовчої роботи з представниками громади, песимістичні настрої від’їжджаючих до далекої, невідомої Костилівки, не зникли: «Що можна дивитися у тій Костилівці, мабуть гірше, ніж у нас в селі». Дорога виснажила всіх; дві ночі, день – потягом і майже ще день від Мукачево до села Костилівка. Неймовірна спека, поганий настрій; тільки і тішили прекрасні краєвиди за вікном.

І ось, нарешті, Костилівка! Село, розташоване у підніжжя мальовничих гір, вздовж річки Тиса, за 9 км від райцентру Рахів.Настрій у всіх відразу поліпшився, коли на зупинці побачили господаря Йонаша Василя Івановича. Його садиба поряд з зупинкою. Розмістилися в красивому, двоповерховому будинку. Господар гостинно запропонував на вечерю національне блюдо «бограч».

Перша вечеря в Костилівці була неповторною! Багата природа, Тиса за 20 метрів від альтанки, - відновилися сили, знялося нервове напруження та стрес.Засиділись до пізна, тихенько перемовлялись: «Оце село, оце тобі будиночок, а господар!!» А господар розповідав про історію села. Цікаво, що стара назва села – Берлебаш, з угорської перекладається «смуглявка». Хоча існує і інша версія, монголо-татари, подолавши Яблуницький перевал, увірвалися на територію краю. Тут вони зустріли активний опір місцевих жителів. У районі села вони захопили в полон багато воїнів. Монголо-татарський хан піднявся на вершину скелі й звідти вигукнув: «Берли башка!», що означало наказ відрубати бранцям голови.

Василь Іванович сказав дуже важливе для всіх: «Щоб займатися сільським зеленим туризмом необхідне розуміння влади, готовність бути слугою людей; вивчити «плюси» і «мінуси» зеленого туризму в регіоні; робота в команді». А найголовніше – ВІРИТИ в успіх!

Він розповів про те, що в селі діють 10 зелених садиб. Всі вони зареєстровані в сільській раді.

На час перебування представникам громади Дворічанщини було запропоновано: пішохідні маршрути на г.Говерла, г.Піп –Іван, г.Близниця, г.Шоймул, до вершин Гуцульських Альп, Чорногори та Свидовця; пішохідні екскурсії містом Рахів та до мінеральних джерел; організація автомобільних екскурсій: до географічного Центру Європи, до Соляних озер (30 км), до мінеральних лікувальних ван у с.Кваси (25 км); до термальних озер в м.Берегове; м.Мукачеве з дегустацією вина; організація екскурсії до музею екології гір та форелевого господарства.Виявляється, часу дуже мало! Тому обрали: Екскурсію до Музею екології гір та історії природокористування в Українських Карпатах, до форелевого господарства; екскурсію до географічного центру Європи, пішохідний маршрут на г.Говерла.

Як не дивно, саме на Закарпатті, у селі Костилівка, десять чоловік з Дворічанщини відчули єдність та братерство. Милуючись краєвидами Закарпаття люди згадували особливості свого унікального краю і щиро говорили про перспективи розвитку села Мечникове.

Мотивовані, з вірою поверталися додому. Будували плани. Найприємнішим було те, що ключовими особами у планах розвитку свого села Мечникове, представники громади Дворічанщини чітко визначали себе та своїх близьких, адже великі зміни у громаді починаються з маленького кола мотивованих однодумців!